Є речі, які не видно у фінансових звітах, але які визначають долю організації набагато сильніше за цифри. Один із таких факторів – це відносини між людьми, які складають систему.
У кейсі, який ми аналізували зі США, фінансова криза була лише зовнішнім проявом. Усередині лікарні відбувалося інше – глибокий конфлікт між лікарями і адміністрацією. Цей конфлікт не виник раптово. Він формувався поступово, як це часто буває в складних системах.
Лікарі відчували, що управління не розуміє їхньої реальності. Що рішення приймаються без урахування клінічної практики, що фокус зміщується на фінанси, а не на пацієнта. Управління, у свою чергу, бачило іншу сторону: відсутність економічного мислення, небажання враховувати обмеження системи, опір змінам.
Це дві логіки, які природно виникають у будь-якій медичній системі. Але проблема починається там, де вони перестають взаємодіяти.
У тій лікарні це призвело до дуже конкретних наслідків. Лікарі почали йти. Разом із ними пішли пацієнти. Разом із пацієнтами – доходи. І в якийсь момент фінансова проблема вже була не причиною, а наслідком. Це був розпад системи як цілісності.
Перелом настав тоді, коли змінився підхід до управління. Лікарів перестали розглядати як окрему “частину”, яка виконує свою функцію. Їх почали включати в систему прийняття рішень. Не декларативно, а по суті. Вони почали бачити фінансову картину. Розуміти, як працює система. Впливати на процеси. І разом із цим змінювалася їхня роль. Від виконавця – до учасника. Це не було простим процесом. Але саме він відновив зв’язки всередині системи.
Коли я дивлюсь на українські лікарні, я бачу, що цей розрив існує і сьогодні. Ми вже змінили модель фінансування через НСЗУ. Але роль лікаря в системі залишилася майже незмінною.
У більшості випадків лікар не має доступу до повної інформації про те, як працює лікарня як економічна система. Він не включений у процес прийняття управлінських рішень. Його робота вимірюється клінічними показниками, але не пов’язується з системною ефективністю.
І це створює парадокс.
Саме лікар формує основний продукт системи – медичну послугу. Але не є повноцінною частиною управління цією системою. У такій моделі конфлікт стає неминучим. І цей конфлікт не вирішується через адміністративні рішення. Він вирішується тільки через зміну ролей.
Коли лікар починає розуміти систему, а управління – чути лікаря, виникає простір для спільного руху.
Це вже не питання окремої лікарні. Це питання підходу до всієї системи охорони здоров’я!
Без цього зв’язку будь-яка фінансова модель залишатиметься нестабільною.